Теоретичний аналіз підходів до визначення феномену лицемірства

Ксенія ГРУЗИНОВА

doi:10.17721/BPSY.2026.1(23).4

Автор(и)

Ксенія ГРУЗИНОВА Київський національний університет імені Тараса Шевченка Автор https://orcid.org/0000-0002-7800-1375

DOI:

https://doi.org/10.17721/BPSY.2026.1(23).4

Ключові слова:

лицемірство, моральна поведінка, світогляд, Я-образ, подвійні стандарти, соціальна взаємодія

Анотація

Вступ. Феномен лицемірства є багатовимірним психологічним явищем, яке активно досліджується в сучасній науці, однак не отримало єдиного узгодженого визначення й потребує подальшого комплексного теоретичного осмислення.
Метою було виділення та теоретичний аналіз основних підходів до визначення феномену лицемірства в психології.

Методи. У дослідженні використано теоретичні методи: аналіз, узагальнення та систематизацію наукових
досліджень з проблеми лицемірства; порівняльний аналіз підходів до його розуміння; концептуальне моделювання структури феномену в контексті індивідуального світогляду.

Результати. Проаналізовано основні підходи до трактування феномену лицемірства в сучасному науковому дискурсі. Розкрито суть ключових компонентів лицемірної поведінки: неузгодженість між словами (позицією) і подальшою поведінкою, наявність мотивації отримання особистої вигоди від лицемірної поведінки, почуття переваги і наявність системи подвійних стандартів – для себе та інших. Описано деякі критерії розрізнення лицемірної поведінки: наявність наміру обдурити оточення, слабкість волі та ймовірність самообману з боку суб'єкта, прояви більшої критичності при оцінці чужих вчинків та засудження інших за порушення норм, критерій післядії лицемірства (чи було нанесено шкоду оточенню тощо). Встановлено, що лицемірство може виконувати адаптивну функцію, зокрема як механізм підтримки позитивного Я-образу та соціального статусу.

Запропоновано авторське бачення лицемірства крізь призму структурних компонентів індивідуального світогляду особистості – світопереконання, світоцінності та світоставлення. Визначено ключові елементи, задіяні в динаміці лицемірної поведінки: когнітивний (наявність переконань, суперечливість позицій), емоційно-ціннісний (переживання та оцінка), поведінковий (сам вчинок лицемірства, невідповідність між словами і діями).

Висновки. Лицемірство є полікомпонентним психологічним феноменом, що виникає внаслідок невідповідності між постульованими переконаннями, позиціями та поведінкою особистості. Лицемірна поведінка може виступати не лише як прояв моральної суперечливості, але й як механізм регуляції самооцінки та соціальної взаємодії.

Завантажити

Дані для завантаження поки недоступні.

Посилання

Alicke, M. D., & Davis, T. L. (1989). The role of a posteriori victim information in judgments of blame and sanction. Journal of Experimental Social Psychology, 25(4), 362–377. https://doi.org/10.1016/0022-1031(89)90028-0

Alicke, M., Gordon, E., & Rose, D. (2013). Hypocrisy: What counts? Philosophical Psychology, 26(5), 673–701. https://doi.org/10.1080/09515 089.2012.677397

Batson, C. D. (2008). Moral hypocrisy: Appearing moral without being so. Social Justice Research, 21(2), 133–150. https://doi.org/10.1007/s11211-008-0068-8

Bocian, K., Baryla, W., & Wojciszke, B. (2016). When dishonesty leads to trust: Moral judgments biased by self-interest are truly believed. Polish Psychological Bulletin, 47(3), 366–372. https://doi.org/10.1515/ppb-2016-0043

Carey, B. (2024). Hypocrisy and epistemic injustice. Ethical Theory and Moral Practice, 27(3), 353–370. https://doi.org/10.1007/s10677-024-10442-3

Crockett, M. J., Kim, J. S., & Shin, Y. S. (2024). Intuitive theories and the cultural evolution of morality. Current Directions in Psychological Science, 33(4), 211–219. https://doi.org/10.1177/09637214241245412

Cunningham, A. (2025). Epistemically hypocritical blame. Episteme, 22, 541–559. https://doi.org/10.1017/epi.2024.12

Dong, M. (2021). Understanding moral hypocrisy: Behavioral antecedents and social consequences [Doctoral dissertation, Vrije Universiteit Amsterdam]. https://doi.org/10.1371/journal.pone.0219382

Dong, M., van Prooijen, J.-W., & van Lange, P. A. M. (2019). Self-enhancement in moral hypocrisy: Moral superiority and moral identity are about better appearances. PLoS ONE, 14(7), e0219382. https://doi.org/10.1371/journal.pone.0219382

Effron, D. A., Epstude, K., & Roese, N. J. (2024). Motivated counterfactual thinking and moral inconsistency. Current Directions in Psychological Science, 33(3), 146–152. https://doi.org/10.1177/ 09637214241242458

Effron, D. A., O'Connor, K., Leroy, H., & Lucas, B. J. (2018). From inconsistency to hypocrisy. Research in Organizational Behavior, 38, 61–75. https://doi.org/10.1016/j.riob.2018.10.003

Fricker, M. (2007). Epistemic injustice: Power and the ethics of knowing. Oxford University Press. https://doi.org/10.1093/acprof:oso/9780198237907. 001.0001

Friedman, M. (2013). How to blame people responsibly. The Journal of Value Inquiry, 47, 271–284. https://doi.org/10.1007/s10790-013-9377-x

Gu, D. (2023). Moral hypocrisy: The antecedents and outcomes. Communications in Humanities Research, 9(1), 51–57. https://doi.org/ 10.54254/2753-7064/9/20231110

Hallman, A., & Spiro, D. (2023). A theory of hypocrisy. Journal of Economic Behavior & Organization, 211, 401–410. https://doi.org/10.1016/j.jebo.2023.05.007

Hruzynova, K. M. (2024). Individual worldview as a factor of psychological well-being. Habitus, 68, 124–130 [in Ukrainian]. https://doi.org/ 10.32782/2663-5208.2024.68.21

Huliaieva, A. S. (2017). The role of belief systems in a person's life. Problemy suchasnoi psykholohii, 36, 31–40 [in Ukrainian].

Kondruk, A. Yu. (2018). The concept of insincerity and hypocrisy in interpersonal communication. Scientific Notes of Ostroh Academy, 4(72), 120–123 [in Ukrainian].

Kreps, T. A., Laurin, K., & Merritt, A. C. (2017). Hypocritical flip-flop. Journal of Personality and Social Psychology, 113(5), 730–752. https://doi.org/10.1037/pspi0000103

Ladak, A., Loughnan, S., & Wilks, M. (2024). The moral psychology of artificial intelligence. Current Directions in Psychological Science, 33(1), 27–34. https://doi.org/10.1177/09637214231205866

Lammers, J., Stapel, D. A., & Galinsky, A. D. (2010). Power increases hypocrisy. Psychological Science, 21(5), 737–744. https://doi.org/10.1177/ 0956797610368810

Laurent, S. M., Lönnqvist, J.-E., & Ruttan, R. L. (2014). Moral hypocrisy and self-image maintenance. Journal of Personality and Social Psychology, 107(4), 703–722.

Monin, B., & Merritt, A. (2012). Moral hypocrisy, moral inconsistency, and the struggle for moral integrity. In M. Mikulincer & P. R. Shaver (Eds.),

The social psychology of morality: Exploring the causes of good and evil, 167–184. https://doi.org/10.1037/13091-009

Monin, B., & Miller, D. T. (2001). Moral credentials and the expression of prejudice. Journal of Personality and Social Psychology, 81(1), 33–43. https://doi.org/10.1037/0022-3514.81.1.33

O'Connor, K., Effron, D. A., & Lucas, B. J. (2020). Moral cleansing as hypocrisy. Journal of Personality and Social Psychology, 119(3), 540–559. https://doi.org/10.1037/pspa0000195

Robertson, C. E., Akles, M., & Van Bavel, J. J. (2024). Preregistered replication and extension. Psychological Science, 35(7), 798–813. https://doi.org/10.1177/09567976241246552

Toftul, M. H. (2014). Modern dictionary of ethics. Zhytomyr State University [in Ukrainian].

Valdesolo, P., & DeSteno, D. (2007). Moral hypocrisy. Psychological Science, 18(8), 689–690. https://doi.org/10.1111/j.1467-9280.2007.01961.x

Valdesolo, P., & DeSteno, D. (2008). The duality of virtue. Journal of Experimental Social Psychology, 44(5), 1334–1338. https://doi.org/10.1016/ j.jesp.2008.03.010

Yu, Y., & Zhang, Y. (2025). The relationship between dark personality traits and moral hypocrisy. Psychology Research and Behavior Management, 551–561. https://doi.org/10.2147/PRBM.S484993

Zhang, H., et al. (2020). Effects of in-group and out-group presence on moral hypocrisy. Frontiers in Psychology, 11, 551625. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2020.551625