Дослідження резильєнтності військових лікарів: інтеграція інтерв’ю, проективного аналізу та Шкали Коннора–Девідсона

Анотація

Вступ. Наголошено, що сучасні реалії війни вимагають від військових лікарів виняткової психологічної стійкості, професійної надійності та здатності до швидкої адаптації в умовах постійної небезпеки, невизначеності й підвищеного емоційного напруження. У цьому контексті особливої актуальності набуває резильєнтність як інтегративна характеристика особистості, що забезпечує здатність відновлювати функціональну рівновагу, протистояти деструктивним наслідкам стресу та зберігати продуктивність діяльності в екстремальних умовах.

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю наукового обґрунтування психологічних особливостей розвитку резильєнтності військових лікарів в умовах війни.

Методи. Використано інтеграцію інтерв’ю, проєктивної методики "Не дай людині впасти" та Шкали резильєнтності Коннора–Девідсона (CD–RISC–25), що дозволяє виявити структурні, емоційно-мотиваційні та когнітивно-вольові компоненти резильєнтності. До вибірки увійшли 80 військових лікарів різного віку та досвіду служби

Результати. Виявлено, що резильєнтність військових лікарів формується як комплексна психологічна система, у структурі якої провідну роль відіграють соціальна підтримка, професійний досвід і рівень залученості до бойових дій. Встановлено, що високий рівень соціальної підтримки суттєво корелює з підвищеними показниками емоційної стабільності, самоефективності та внутрішнього контролю. Військові лікарі з більшим стажем служби та тривалішим перебуванням у зоні бойових дій демонструють вищу здатність до саморегуляції та відновлення після стресових впливів, що свідчить про розвиток адаптивних механізмів резильєнтності. Отримані дані підтверджують, що резильєнтність військових лікарів має характер багаторівневого психологічного феномену, який об'єднує індивідуально-особистісні, емоційно-вольові та смислові ресурси, що забезпечують ефективну адаптацію до екстремальних умов професійної діяльності.

Висновки. Досліджено індивідуальний досвід військових лікарів та їхні стратегії підтримання психологічного благополуччя в умовах бойових дій. Встановлено, що переважна частина респондентів використовує емоційне регулювання, професійну самоосвіту та колективну взаємодію як ключові механізми адаптації до стресогенних чинників, характерних для діяльності фахівців військово-медичної служби. Водночас тривале перебування в безпосередній близькості до лінії фронту підвищує ризик емоційного виснаження та професійного вигорання, що підкреслює необхідність системного психологічного супроводу та цілеспрямованого розвитку адаптивних ресурсів військових лікарів.