Психологічні особливості взаємозв’язку життєстійкості та тривожності

Анотація

Охарактеризовано життєстійкість особистості. Її представлено комплексом настанов, навичок, що забезпечують хоробрість, сміливість, відвагу людини тощо, і стратегій, які мають перетворити стресогенні обставини в можливості зростання. Розкрито три головні компоненти: залученність, контроль і прийняття ризику, та їхні функції. Визначено, що людина, яка має високий рівень життєстійкості, відрізняється стабільним психологічним і фізичним здоров'ям, добре адаптована в соціальному просторі. Зазначено, що життєстійкість існує на трьох рівнях: психофізіологічному (оптимальні реакції на стрес), соціально-психологічному (ефективне саморегулювання) й особистісносмисловому (осмисленість і позитивне світовідчуття). Також охарактеризовано суть тривожності особистості, її представлено як певний емоційний стан людини, що виникає за умов імовірних несподіванок як у випадку відстрочення, затримки приємних ситуацій, так і під час очікування неприємностей. Виявлено, що тривожність може мати як ситуативний характер, так й особистий. Підкреслено, що ситуативна тривожність виникає через стресовий стан чи подразник, який впливає на особистість саме в певний час, а особистісна тривожність, зі свого боку, є рисою особистості, що характеризує людину як схильну до постійного переживання тривоги. Крім того, виділено й охарактеризовано такі види тривожності, як об'єктивна, невротична й моральна. Наголошено, що тривожність може стати чинником психічних проблем людини, виникнення неврозів і страхів.
Проаналізовано також результати емпіричного дослідження щодо особливостей вияву життєстійкості та тривожності студентів. З'ясовано, зокрема, що у молоді переважає середній рівень життєстійкості (45 %) та середній рівень тривоги, що має тенденцію до високого (33 %). Також визначено прямий кореляційний взаємозв'язок життєстійкості студентів з їхньою тривожністю. Доведено, що у досліджуваних, які мали низький рівень життєстійкості, спостерігали високий рівень тривоги, а у випробуваних, які мали високий і середній рівень життєстійкості, – низький чи середній рівень тривоги, що мав тенденцію до низького.